останні кілька місяців у мене зайняті шапками та шкарпетками для наших на передку. Пальці так звикли до тоненької пряжі та тоненьких шпиць, що шпиці у 4-5 мм здаються дровеняками. Менше з тим. Зараз викладу залишки зробленого просто так і уже показуватиму шкарпетки.
по-перше, вишила останній набір будиночків “Леді”. Він мав би бути теремком, але я прибрала півника та трохи поміняла кольори візерунку, і тепер це просто хатинка. Подібних і в Україні повно.
цього (тепер уже минулого) року переважна більшість моїх проєктів була новорічною: майже усе подарунки! Сьогодні складаю сюди останні два.
по-перше, плед для чоловіка. За тривалістю цей проєкт переплюнула тільки картина “У її саду” (за набором Dimensions), що її вишивала майже 9 років. Плед же – лише тільки два (почала 31.10.20 р., відкладала, аби плед дитині сплести, потім їй же плащ, взялася за нього навесні, аби зайняти руки під час зустрічей і груп, аби хоч якось дати раду внутрішньому напруженню – і доробила, 8.11.22 р.):
життя – така дивна штука. Живеш – і здається: ну важко ж, так важко. А потім вдома починається війна, і питання про те, чи було важко раніше, якось уже і не стоїть. Бо життя тепер є до і після. До і після Майдану. До і після першої активної фази війни. До і після 24 лютого.
мій лютий закінчився у кінці травня: десь тоді я зрозуміла, де моє місце в екосистемі війни. Але рукоділля повернулося тільки всередині літа, і те скоріше від перевтоми. Тоді я плела, і плела, і плела червоний плед, який розчала ще того року, бо над ним взагалі думати не треба: усе обраховано, пряжі вдостати, тільки спицями ворушити. А тепер є трошки ресурсу на щось інше.
захотілося щось простеньке та швидке дитині зробити. Вийшли такі піврукавички:
від початку року збираюся сісти щось написати. Але спочатку у нас завелося цуценя.
обіцяла була светри показати. Здається, наче днями, а насправді, виявляється, місяць минув. То виправляюся.
перший светр, насилу закінчений у карантині, – Azel Pullover для дитини. Доплела його насправді ще до початку цих всіх подій, але ми із дитиною ніяк ґудзики до нього підібрати не могли. Спочатку замовили великі (десь 5 см у діаметрі) світлі дерев’яні, а вони чомусь не лягли. Потім дитина вибрала дерев’яні ж, але темно-червоні, у формі сердечка, але ми не змогли купити потрібну кількість. Вибрали ті, що я вже пришила, але на той момент розпочався карантин, і у Штатах рукодільні магазини паралізувало (маленькі позакривали, великі дійсно паралізувало через обсяг замовлень, до яких вони не дуже-то й готові, як виявилося, були). То купили необхідну кількість з третьої спроби, і пішло на це місяця півтора. Але зусилля, мені здається, були того варті.
© 2025 Скарби босоркані
Theme by Anders Noren — Up ↑
Коментарі