плести хочеться більше, аніж писати. Писати складно. Із цим дописником відбувається щось подібне до робочого фейсбуку: іноді хочеться сказати, іноді є, що сказати, але слова, покладені у рядочок, костеніють та стають пусткою. Складно говорити: щось зшиває рот ізсередини, спиняючи промовляння.
за вікном намагається пробитися крізь зиму весна. Оцвіли крокуси і розквітли тюльпани:
доки зібралася написати цей пост, уже закінчила наступний проєкт, а в Колорадо почалася (тимчасово) весна. Минулий тиждень потішив мене першою квіточкою – крокусом (позавчора розквітла друга):
збиралася сьогодні писати про плетіння, але учора пішли із чоловіком полоти бур’ян попід парканом (поки HOA – асоціяція власників будинків – не прислала нам обурений лист), а потім я вирішила зайнятися пересаджуванням троянд.
минулої осені біля патіо – за парканчиком – посадила три штуки з тих, що влітку жили у горщиках. Проте з’ясувалося, що на тій частині ділянки дуже довго не розмерзається земля, довше, аніж на інших. Мене це занепокоїло, бо саме ці троянди найдовше оживали після зими. Гірше за них почувається лише троянда, по якій пострибала Сомбра.
у вівторок нарешті випрасувала вишивку, закінчену ще у лютому, – “Бунгало Океанії” Леді (серія “Мальовнича Україна” – не питайте, № 01280). На жаль, це був передостанній набір цієї фірми, залишився тільки “Російський теремок”, взятися за який важко через саму тільки назву.
(блін. Складно назви дописам вигадувати)
час тягнеться як жуйка: наче дні нескінченні – а вже квітень. Від початку року уже примудрилася назбирати купку незакінчених проєктів. І наче ж треба їх позакінчувати, а тут інша розвага: ходити дивитися щодвіхвилини, що проросло із посіяного насіння:
© 2025 Скарби босоркані
Theme by Anders Noren — Up ↑
Коментарі