доки зібралася написати цей пост, уже закінчила наступний проєкт, а в Колорадо почалася (тимчасово) весна. Минулий тиждень потішив мене першою квіточкою – крокусом (позавчора розквітла друга):
Category: інструменти
із середи дощить – замість уже звичних мені травневих підзимків. У п’ятницю було щось страшне: попередження про торнадо, хмари сунули такі чорні, що о третій годині дня було темно, наче ввечері, ще й граду насипало. У нас ще звичайного – розміром із квасолину (і те на даху автівки залишилася ум’ятина), а люди з інших міст показували у садівничих спільнотах фотки… у кого з яйце куряче градини, у кого на цілу долоню. Добре, що я усе-таки сіла на руки та, не повіривши теплу, нічого практично не висаджувала: нічого й не постраждало. Бо навіть такий град, як у нас був, може розсаду побити добряче.
зате трохи поробила справ інших: почала вишивати останній набір “Леді”, закінчила один, ще осінній проєкт (зелений бактус – от він мене намучив, але то іншим разом), із залишків пряжі від нього сплела ще дві шапки та почала ще один “навчальний” проєкт-коул (навчальний, бо плету під час лекцій, аби легше було висиджувати). А головне – почала прати назбиране від початку року.
першими випрала ось ці шапки:
кожного разу після тривалої перерви відчуття, що треба наново звикати до цього простору, наново вчитися писати своїм голосом і вчитися зберігати відкритість…
зима була дуже важкою. У грудні ще так-сяк трималася, але у січні провалилася з головою у професійне вигорання. Улітку читала про це у розумних книжках, розповідала про це психологам ПсихБату. Але переживати цей стан на власній шкурі – це такий собі досвід, особливо на тлі усього іншого, і пов’язаного із війною, і ні. Але я усе-таки здала переклад книжки (“Відсутній батько” С’юзан Шварц), обережно працюю, потихеньку вчуся, намагаючися врегулювати сон, займаюся якимись домашніми справами. Уже пишу подумки підсумкову роботу для Литви (і остаточно погодилася із власним рішенням не писати підсумкову роботу з курсу про неневротиків) – і готуюся сіяти помідори, баклажани і перець (хочу цього року поставити експеримент – і посіяти кілька рослин за американською методою озимих). Таке життя.
але всередині почуваюся десь так:
за цей тиждень стала значно краще почуватися, хоча рот, повний ниток, – це дивно, та й сміятися усе ще трохи боляче. Зате у мене пробився перший росточок їстівного гібіскусу (Hibiscus sabdariffa), і ще один пробивається. Ніяк не можу вирішити, чи вирощувати один чи два. Два краще, звичайно, але у мене кабінет малкуватий для цього: їх за пару років треба буде у дуже великі горщики пересаджувати. Ох, ці рішення…
ще одне рішення, яке виношувала останні кілька тижнів, – чи продовжувати вести цей блоґ, чи продовжувати щось писати у фб. І там розмова у порожнечу – із вподобайками підтримувати діялог складно,- і тут (а тут іще й вподобайок немає). Помітила, як викладаю посилання на ці свої пости, то майже ніхто й вподобайок не ставить, значить – і не ходять сюди читати. Але потім подумала, що цей блоґ для мене важливий як архів. На компі збираю фото, але вони там лишаються просто фото, без історії, без якихось деталей на кшталт книжки, у якій знайдений дизайн, або розміру спиць… Хай буде.
а із власне рукодільного покажу сьогодні дві невеличкі надібочки, зроблені на новорічні свята дитині, знов-таки на її прохання. Обидві за книжкою “70+ Felted and Plain Wool Designs for You and Your Home” (авторка – Tone Rørseth; принаймні я думаю, що автор_ки, а перевіряти ліньки). Мені дуже подобається, як вийшли обидві – дуже охайні та ловкі. Шкода, що дочка, попросивши їх, використала їх пару разів, та й кинула десь.
мені кілька даруночків прилетіло, то показати вирішила.
по-перше, подруга десь випадково знайшла книжку – і мені прислала. Я її поки тільки погортала. Згодом прочитаю – розповім про найцікавіше.
Коментарі