у пошуках того, чим можна було б зайняти руки, надибала книжку “Scarves in the round. 25 knitted infinity scarves” (авторка – H. Walpole). Коул “Date night infinity loop” виявився просто ідеальним для цієї задачі. Нічого видатного: просто нескінченна (140 см) труба панчішним плетінням завширшки 21 см (тобто діяметром 42 см). Саме тому більше таке плести не буду. Зовсім нецікаво.
Category: плетіння (Page 3 of 4)
із середи дощить – замість уже звичних мені травневих підзимків. У п’ятницю було щось страшне: попередження про торнадо, хмари сунули такі чорні, що о третій годині дня було темно, наче ввечері, ще й граду насипало. У нас ще звичайного – розміром із квасолину (і те на даху автівки залишилася ум’ятина), а люди з інших міст показували у садівничих спільнотах фотки… у кого з яйце куряче градини, у кого на цілу долоню. Добре, що я усе-таки сіла на руки та, не повіривши теплу, нічого практично не висаджувала: нічого й не постраждало. Бо навіть такий град, як у нас був, може розсаду побити добряче.
зате трохи поробила справ інших: почала вишивати останній набір “Леді”, закінчила один, ще осінній проєкт (зелений бактус – от він мене намучив, але то іншим разом), із залишків пряжі від нього сплела ще дві шапки та почала ще один “навчальний” проєкт-коул (навчальний, бо плету під час лекцій, аби легше було висиджувати). А головне – почала прати назбиране від початку року.
першими випрала ось ці шапки:
(блін. Складно назви дописам вигадувати)
час тягнеться як жуйка: наче дні нескінченні – а вже квітень. Від початку року уже примудрилася назбирати купку незакінчених проєктів. І наче ж треба їх позакінчувати, а тут інша розвага: ходити дивитися щодвіхвилини, що проросло із посіяного насіння:
кожного разу після тривалої перерви відчуття, що треба наново звикати до цього простору, наново вчитися писати своїм голосом і вчитися зберігати відкритість…
зима була дуже важкою. У грудні ще так-сяк трималася, але у січні провалилася з головою у професійне вигорання. Улітку читала про це у розумних книжках, розповідала про це психологам ПсихБату. Але переживати цей стан на власній шкурі – це такий собі досвід, особливо на тлі усього іншого, і пов’язаного із війною, і ні. Але я усе-таки здала переклад книжки (“Відсутній батько” С’юзан Шварц), обережно працюю, потихеньку вчуся, намагаючися врегулювати сон, займаюся якимись домашніми справами. Уже пишу подумки підсумкову роботу для Литви (і остаточно погодилася із власним рішенням не писати підсумкову роботу з курсу про неневротиків) – і готуюся сіяти помідори, баклажани і перець (хочу цього року поставити експеримент – і посіяти кілька рослин за американською методою озимих). Таке життя.
але всередині почуваюся десь так:
цього (тепер уже минулого) року переважна більшість моїх проєктів була новорічною: майже усе подарунки! Сьогодні складаю сюди останні два.
по-перше, плед для чоловіка. За тривалістю цей проєкт переплюнула тільки картина “У її саду” (за набором Dimensions), що її вишивала майже 9 років. Плед же – лише тільки два (почала 31.10.20 р., відкладала, аби плед дитині сплести, потім їй же плащ, взялася за нього навесні, аби зайняти руки під час зустрічей і груп, аби хоч якось дати раду внутрішньому напруженню – і доробила, 8.11.22 р.):
потихеньку готуюся до новорічних свят. Уже повністю зібрала рукодільні подарунки знайомій родині із купою дітей.
найстаршій перепав коул:
сплетений за схемою Central Park Moebius – Strip Scarf (Cozy Knits. 30 Hat, mitten, scaft, and sock projects from around the world, ed. by Kari Cornell). Сама схема мені у результаті сподобалася не дуже. Перекручення на етапі плетіння здавалося цікавою ідеєю, а у результаті коул виходить занадто об’ємним. Спосіб набору вічок пронувався такий, з якого зазвичай плетуть у два протилежних боки, наскільки я розібралася, тому я не стала його робити, здалося марнування часу (бо складний). Continue reading
лялькам моїм цього року не дуже пощастило: у січні встигла сплести 1 літню сукню на 18-дюймову ляльку. У нашому домогосподарстві їх кілька, Ладі дуже подобалися. Спочатку, десь по приїзді сюди, купили бюджетну ляльку “Our Generation”. А згодом Лада назбирала грошей і купила собі American Girl – під індивідуальне замовлення (те, що тут називають індивідуальним: можна вибрати колір волосся та очей, поставити ластовинки – і це, вважай, усе). Улітку вона її усе-таки відклала – і я забрала її собі, бо щось шкода стало (Лада намагалася зробити її схожою на себе) замість OG.
Особисто я особливої різниці у якости цих двох брендів не бачу. Обидві зроблені на манер старовинних ляльок із порцеляновими головами, руками та ногами і тканинним тулубом. Лишень замість порцеляни маємо пластик. У АG краще волосся, та то й все, напевно. Але АG – чомусь просто культова лялька, із величезними магазинами, цілою індустрією інд.пошиву одягу на них тощо. Я б ще зрозуміла, якби вони шарнірними були. Але ж ні. Ну то таке. Continue reading
життя – така дивна штука. Живеш – і здається: ну важко ж, так важко. А потім вдома починається війна, і питання про те, чи було важко раніше, якось уже і не стоїть. Бо життя тепер є до і після. До і після Майдану. До і після першої активної фази війни. До і після 24 лютого.
мій лютий закінчився у кінці травня: десь тоді я зрозуміла, де моє місце в екосистемі війни. Але рукоділля повернулося тільки всередині літа, і те скоріше від перевтоми. Тоді я плела, і плела, і плела червоний плед, який розчала ще того року, бо над ним взагалі думати не треба: усе обраховано, пряжі вдостати, тільки спицями ворушити. А тепер є трошки ресурсу на щось інше.
захотілося щось простеньке та швидке дитині зробити. Вийшли такі піврукавички:
від початку року збираюся сісти щось написати. Але спочатку у нас завелося цуценя.
Коментарі