доки зібралася написати цей пост, уже закінчила наступний проєкт, а в Колорадо почалася (тимчасово) весна. Минулий тиждень потішив мене першою квіточкою – крокусом (позавчора розквітла друга):
Category: враження
минулий тиждень чомусь такий тяжкий був, що не пам’ятаю навіть, що там і було. Тільки те, що фарбували із Гермесом маленький (“котячий”) туалет на першому поверсі. Я вигадала декор для нього, Гермес підібрав фарбу. Але ми не дофарбували, декор не розвісили. У суботу дороблятимемо.
зате я повністю закінчила планувати клумби і грядки і висаджувати розсаджувати рослинки. Цього року ще не дуже добре видно через загальний бардак (спробую на цьому тижні прибрати, але навіть самій собі не обіцятиму, може, через тиждень-два приберу) та занехаяну траву, якою заросла навіть “кам’яна річка” (їх тут так і називають – stone rivers, а призначення їхнє – відводити воду, яка стікає з вищих частин ділянки або вище розташованих сусідів) – Гермес обіцяє її за літо потихеньку розчистити. Ну та й насадженим мною рослинкам треба кому прижитися та розростися, кому прийти до тями від п’ятьох тижнів злив і граду та перепаду на спеку, яка врубилася наступного дня після останнього дощу: +27-35 у тіні, майже зрання.
із середи дощить – замість уже звичних мені травневих підзимків. У п’ятницю було щось страшне: попередження про торнадо, хмари сунули такі чорні, що о третій годині дня було темно, наче ввечері, ще й граду насипало. У нас ще звичайного – розміром із квасолину (і те на даху автівки залишилася ум’ятина), а люди з інших міст показували у садівничих спільнотах фотки… у кого з яйце куряче градини, у кого на цілу долоню. Добре, що я усе-таки сіла на руки та, не повіривши теплу, нічого практично не висаджувала: нічого й не постраждало. Бо навіть такий град, як у нас був, може розсаду побити добряче.
зате трохи поробила справ інших: почала вишивати останній набір “Леді”, закінчила один, ще осінній проєкт (зелений бактус – от він мене намучив, але то іншим разом), із залишків пряжі від нього сплела ще дві шапки та почала ще один “навчальний” проєкт-коул (навчальний, бо плету під час лекцій, аби легше було висиджувати). А головне – почала прати назбиране від початку року.
першими випрала ось ці шапки:
у дитинстві мене зачарувала постать балерини Анни Павлової, про яку я дізналася із багатосерійного телевізійного фільму. Фільм передивлялася кілька разів, із завмиранням серця спостерігала за танцем лебедя під музику Сен-Санса.
і хоча зараз совіцький фільм передивлятися не ризикую, спогади про дитяче захоплення цією жінкою залишаються зі мною. Тому не могла не відвідати виставку, присвячену балерині. Тим більше, що виставка дуже незвичайна: мисткиня Пеґґі Турчетт (Peggy Turchette) відтворила за фото, малюнками та сукнями, збереженими у музеях, 85 реальних костюмів балерини (і балетних, і щоденних) та людей з її оточення для шарнірних ляльок різного розміру (від 45-сантиметрових до маленьких).
запрошую розділити цю подію зі мною
(фото – з сайту проекту)
Коментарі