уже пару тижнів у думці писала пост – про те, як потихеньку росте розсада, потихеньку робляться садові справи.

від останнього посту навела більш-менш остаточний лад у квітнику (попід парканом): посадила розмарин – і старий, що зимував у мене у кабінеті, і маленький –  та лаванду, що теж зиму жила у кабінеті, розчистила троянди, поставила другу грядку і навіть почала висаджувати у неї квіти. місцева білка (чи білки) уже навчилася користуватися грядками та, відштовхуючися від грядки, чіпляється передніми лапками за годівничку та тирить пташиний харч.

на світлині у цій грядці уже сидять чорнобривці Jolly Jester – єдині пророслі. Із трьох троянд у цьому квітникові, напевно, вижило дві; третя, відгороджена ґратцями, – поки не зрозуміло: наче стовбур при корінні зелений, але пагонів немає.

лаванда смішна – покошлана нечупара. Треба було би її обрізати восени, але сил на те не стало. У хату занесла тоді – то й добре.

з’явилося трохи квітів на золотистій порічці (Ribes aureum – колорадський ендемік):

у грядці, про яку писала минулого разу, пережили пересаджування і пенстемони (бородачі), і аквілегії (орлики / водозбір).

на жаль, і ті, і ті сортів, виведених на основі ендеміків. Ендеміки поки не хочуть у мене рости, але цього року зроблю ще одну спробу.

поза тим, страшенно потішило те, що зиму пережила Гермесова суниця, сьогодні знайшла першу квіточку:

прекрасно (принаймні мені так здається) почувається румбамбар:

цього року, думаю, навіть власний врожай буде. Люди пишуть, що листя (стовбури, насправді) можна збирати кілька разів за літо навіть тут, незважаючи на скажений колорадський клімат. Нещастя, що майже лежить на землі, – чорна редька. Цього року – і це протиріччя у голові моїй не вкладається – погода негожа якась: чи то хмарно, чи то не хмарно, наче й снігу було, і дощу, а насправді ця зима одна із найсухіших за останні кілька років (весна тут така, коротка, зазвичай тільки травень на неї і припадає, і то таке: то сніг, то град). Світла рослинкам з вікна не вистачає зовсім, усе росте довге та незграбне. Іззаду румбамбару встромила два кущики м’яти. Земля у цій грядці поганенька поки, то побачу, чи ростиме щось, окрім румбамбару, у ній, а чи ні.

іще посадили із Гермесом американську сливу (Prunus americana) – малюсінька зовсім:

її плоди можна і так істи, і варення із них варять. Пташки, кажуть, їх теж дуже люблять. А нам пташок треба більше!

ну і підсадила спеції до “кутового квітника” (хоч поки нічого до ладу і не видно):

знайшла минулорічний тим’ян, до нього ще один посадила. Ще додала майоран, орегано та кулінарну шавлію. Минулого року посадила у цьому куточку три троянди – вижили усі. Черемха вірґінська (Prunus virgiana) – ще один ендемік, якщо я не помиляюся; найдальший кущик на світлині – прекрасно пережила зиму та уже готується квітнути.

на загал я дуже втішена тим, що виходить. Поки що мало що видно через грубу та світлу мульчу (темну маю, але не кладу, бо від неї зайве тепло буде рослинам), але потроху починає з’являтися передчуття чогось гарного та завершеного.

далі на порядку денному у мене грядки для помідорів, із якими у мене біда: жовтішають та сохнуть. Щось я цього року конче неправильно зробила: чи то не треба було їх по три на стаканчик пхати, чи то їм не вистачає настільки світла, чи то – поживних речовин. Сподіваюся, що дотягнуть ще десь тиждень, а там уже скоріше за все можна буде висаджувати (нічна температура має бути мінімум 10 градусів, краще навіть 13).