(блін. Складно назви дописам вигадувати)

час тягнеться як жуйка: наче дні нескінченні – а вже квітень. Від початку року уже примудрилася назбирати купку незакінчених проєктів. І наче ж треба їх позакінчувати, а тут інша розвага: ходити дивитися щодвіхвилини, що проросло із посіяного насіння:

Цей малесенький паросток – чорна редька (тут поки її не знайшла, а люблю). Минулого року не виросла – та у мене коренеплоди усі погано ростуть, навіть морква із редискою, які у всіх ростуть, – але я її сіяла у землю, після останніх морозів, а там одразу спека почалася, може, тому. Цього року вирішила пересаджувати, як хоч щось проросте. Буквально за дві години після цієї світлини, пробився паросток в іншому стаканчику. Ще б одненький (третьому можна було б дати у цвітіння вибитися – зібрати насіння).

На цій світлині усе, що насіяла: рожеві помідори, чорний крим, кілька тутешніх сортів дрібних помідорів, баклажани, як завжди, каліфорнійський солодкий перець (нагадує наш болгарський), петрушка, укроп (остання спроба: цього року не ростимуть, купуватиму розсаду у магазинах) і різні квіти (чорнобривці Jester і звичайні, гербери (african daisy), хризантеми (shasta daisy), айстри – такі, як у моєму дитинстві росли на дачі). Хочу спробувати усе-таки виростити квітник – і милуватися, і у вази ставити.

у кабінеті зараз незвично багато місця: майже всю зиму у мене жили гібіски та помідори, і ми потроху їли смачні черрі. Помідори зрізала у лютому, а гібіски пару тижнів тому. Гібісків шкода страшенно, але їм тяжко жилося: їх посіли шкідники, ніяк не могла із ними впоратися. Зварила останню порцію чаю із вижилих плодів – навіть дитина зацінила. Наступної зими роститиму наново. Зараз у моєму садочку роботи буде багато і без того. А на зиму я планую тільки з ендеміками поратися. Бо перед будинком влаштувала отаке от:

усе застелила картоном і засипала мульчею – прибивати газонну траву так, щоб неї добриво рослинам лишилося. Для порівняння, як ми сюди переїхали, було так:

минулого року сухі плями уже були значно більшими, але ресурси (у тому числі й водні) на траву витрачати зовсім не хочеться. Цього року усе перегниватиме, а наступної весни підсипатимемо землю та висаджуватимемо ендеміки. Зараз, може, туди вкину місцеві соняхи – вони живуть і в гірших умовах зазвичай та практично не потребують поливу, – аби трохи розбавити мульчевий пейзаж.

а з рукодільних проєктів сьогодні тільки шапка, ще взимку сплетена:

на жаль, не змогла так зазнімкувати, щоб колір було видно вповні. Але у діягональному плетінні (LaneSplitter skirt) відтінки дуже гарно лягли.
пряжа – Lion Brand, HeartLand, колір – kobuk valley, #143t (100% акрил; 230 м х 142 г). Пряжа дуже м’яка та приємна до тіла, але дуже складна: закрити шви змогла тільки гачком, випрямити у прямокутник навіть блокуванням не вдалося – довелося робити вигляд, що заднє шво по діягоналі так і було задумано. Спиці – 5 мм, зразок не плела. Пряжі трошки залишилося, напевно, ще одну таку сплету, тільки меншу, зовсім дитячу. Ця – на голову 48-52 см (19″ – 20.5″)

.