кожного разу після тривалої перерви відчуття, що треба наново звикати до цього простору, наново вчитися писати своїм голосом і вчитися зберігати відкритість…

зима була дуже важкою. У грудні ще так-сяк трималася, але у січні провалилася з головою у професійне вигорання. Улітку читала про це у розумних книжках, розповідала про це психологам ПсихБату. Але переживати цей стан на власній шкурі – це такий собі досвід, особливо на тлі усього іншого, і пов’язаного із війною, і ні. Але я усе-таки здала переклад книжки (“Відсутній батько” С’юзан Шварц), обережно працюю, потихеньку вчуся, намагаючися врегулювати сон, займаюся якимись домашніми справами. Уже пишу подумки підсумкову роботу для Литви (і остаточно погодилася із власним рішенням не писати підсумкову роботу з курсу про неневротиків) – і готуюся сіяти помідори, баклажани і перець (хочу цього року поставити експеримент – і посіяти кілька рослин за американською методою озимих). Таке життя.

але всередині почуваюся десь так:

важко.

торбинка – “It’s in the bag” із книжки “Annie’s Knitting. Deck the halls. 20+ knitted Christmas ornaments”. Пряжа самої торбинки: Alise Cashmira (100% шерсть; 100 г х 300 м, ручне прання). Спиці – 4 мм, 10 см х 24.5 в. Зробила за два дні (9-10.03.23). Плести усе-таки треба було по колу та зшивати денце, як і думала. І, як і думала, вічка на i-cord (шнур, сплетений по колу), набирати із полотна торбинки. Якщо не залінуюся, спробую зробити так. Клубочки – що знайшлося: жовта пряжа – бамбукова, блакитна – якась шерсть. Спиці – зубочистки із намистинками.

трохи не забула!
ще після НР хотіла викласти-показали інструменти для роботи над намистами, отримані у подарунок:

штука із жовтими ручками – інструмент для скручування вічок із шпильок (??? – взагалі цієї термінології українською не знаю, треба шукати) для намист. Із дерев’яною ручкою – для обточування “відкушеного” дроту, щоб не дряпався. Решта інструментів – теж для виготовлення прикрас із бісеру/намистин виробництва фірми, рекомендованої учасницями однієї спеціялізованої спільноти. Кажуть, що користуються ними десятиліттями.  Вони страшенно (як на мене) дорогі. Але от захотілося 🙂 За цю зиму за намиста жодного разу не взялася, але, може, навесні…